Слушать бесплатно Туман Яром

Падаю, падаю, з неба на землю падаю. І, падаючи, все хороше, що було між нами, згадую. Все те минуло, ось прийшла зима – І я лишився один, і ти лишилась сама. Ми добре бачимо те, чого насправді немає, А те, що є, ні ти, ні я чомусь не помічаємо. Все те, що було добрим, раптом стало поганим – Життя покрилось туманом... Ой туман яром, пшениченька ланом, в долині овес... Моїм словам ти більше не маєш віри, Для мене твої сині озера перетворилися на чорні діри. Кохання, бажання – слова із пісні. Хоч ми співали разом, та пісні були різні. І я літав разом із вітром у часи розлуки, А ти тримала, ти в’язала руки. Мої суниці – твоя калина. Для мене – гори, тобі – долина... В долині овес... Та не по правді ж, молодий козаче, зо мною живеш. Ну от і все – ми розбігаємося в різні кінці одного світу. Ніхто не знає, що робити – плакати, або радіти. Як діти. Дурниці! Яка різниця? Тепер це все не має значення! Ми навіть не сказали одне одному “прощай”, Ми не сказали “до побачення”! Ти залишилася одна, а я пішов за другою – Мені добре з нею, їй добре зі мною... Зо мною живеш... А як прийде вечір, щей тьомная ж ночка до другої йдеш. До другої йдеш... А до мене стиха, стиха потихеньку голос подаєш. Голос подаєш... Обсади ж ти, мила, моя чорнобрива, черешнею двір. Черешнею двір... Щоб вітер не заходив, ой щоб не заносив голосочок твій. Голосочок твій... А я вже садила, часто й поливала, не приймається. Не приймається... А уже ж наше вірне женихання все й минається.